У квітні цього року в рамках проекту "Вільна школа - Львів" відбулась онлайн-лекція історика соціальних рухів і лівого публіциста Марлена Інсарова, присвячене критиці анархізму як ідейно-політичного явища. Критика ця здійснювалась з позицій сучасного марксизму, що проявилося і в низці кліше (зміна формацій як неодмінний і провідний закон людської історії та інші), і в типових звинуваченнях на адресу анархізму.
Публікуємо ВІДПОВІДЬ на цю критику, підготовлену редакторами Буревісника. Розглянемо три головні критичні тези лекції і можливі контраргументи до них.
1. "Маленька община не здатна бути самодостатньою".
Але ж мова не йде про ізоляцію общин одна від одної. Мова йде про те, щоб одна спільнота людей не перебувала в залежності від іншої і могла хоча б первинні свої потреби забезпечити власною працею. ПРАГНЕННЯ до автономії не означає автоматичний розрив всіх наявних зв`язків у суспільстві. Теза про нездатність общини у 10 тисяч осіб забезпечити себе продуктами першої необхідності виглядає вкрай сумнівною. Тим паче, що оскільки процес децентралізації повинен бути поступовим, спільноти самі відчують рівень, на якому автономізація повинна зупинитися. Далі сам Інсаров каже про непомірно роздутий третинний сектор, величезну масу "непотрібних" (суспільно незатребуваних) професій. Якщо цей суспільний пузир ліквідувати, самозайняті общини тим паче будуть здатні до самозабезпечення.
2. "Самокоординований бартер між підприємствами неодмінно призведе до повернення ринкових відносин та конкуренції".
Для того, щоб конкуренція змінилась на взаємодопомогу, повинні бути структури, які об`єднували б всі підприємства однієї галузі в суспільстві – скажімо, синдикати (наприкінці лекції Інсаров і сам позитивно відгукується про цю ідею!). Вони можуть бути паралельними й аналогічними територіальним громадам у сфері виробництва. Рішення приймаються на місцях усім колективом, але ДЕЛЕГУЮТЬСЯ через дані структури до "центру" задля координації з іншими. Корпоративне самоврядне суспільство видається цілком можливим. З іншого боку, координаційні структури (синдикати) повинні носити ДОДАТКОВИЙ характер і не перешкоджати прямій взаємодії автономних підприємств між собою. Таким чином, автономно-низова й структурна організація виробництва, принаймні в теорії, здатні органічно доповнювати одна одну, особливо якщо усвідомити, що немає "економіки в цілому": існує лише множина конкретних економічних відносин.
3. "Анархісти вважають, що не треба захоплювати владу".
Безумовно, що такі унікуми сьогодні знайдуться (у великій кількості чи ні – інше питання), однак будь-який соціальний революціонер, якщо діяльність для нього не просто гра, безперечно бачить у перспективі (силове) захоплення влади – його власною групою (якщо вона достатньо велика), коаліцією однодумців чи хоча б тактичних союзників зі спільною платформою. Будь-яка революція, навіть народна, анархістська, є авторитарною по відношенню до своїх ворогів. Інша справа, що Інсаров робить слушні зауваження стосовно іншого: ця революція повинна бути підтримана трудовим народом + революційний авангард повинен представляти собою широку коаліцію.
Слушні моменти лекції:
- соціальні революціонери повинні думати передовсім, як реально організувати економіку пост-революційного безкласового суспільства;
- потрібно розуміти, що після збройного етапу революції "стане гірше" не на рік-два, а років на 25;
- говорячи про самоорганізацію, треба обов`язково ставити питання - самоорганізація ДЛЯ ЧОГО?
Однак Інсаров з дивовижною наполегливістю намагається нав`язати своє уявлення про мету соціальної революції – він бачить її у "тріумфі людської волі та розуму над темними силами природи та історії" (Гегель і той краще до них ставився). Тим не менше, існує й інше уявлення – про те, що революція надасть кожному можливість вільно обирати власну систему координат, "перти в космонавти чи повертатися до Землі й заново вчитися вирощувати хліб" і щоб всі ці системи були рівноцінними одна одній, а не пригнічувались якоюсь домінуючою.
Публікуємо ВІДПОВІДЬ на цю критику, підготовлену редакторами Буревісника. Розглянемо три головні критичні тези лекції і можливі контраргументи до них.
1. "Маленька община не здатна бути самодостатньою".
Але ж мова не йде про ізоляцію общин одна від одної. Мова йде про те, щоб одна спільнота людей не перебувала в залежності від іншої і могла хоча б первинні свої потреби забезпечити власною працею. ПРАГНЕННЯ до автономії не означає автоматичний розрив всіх наявних зв`язків у суспільстві. Теза про нездатність общини у 10 тисяч осіб забезпечити себе продуктами першої необхідності виглядає вкрай сумнівною. Тим паче, що оскільки процес децентралізації повинен бути поступовим, спільноти самі відчують рівень, на якому автономізація повинна зупинитися. Далі сам Інсаров каже про непомірно роздутий третинний сектор, величезну масу "непотрібних" (суспільно незатребуваних) професій. Якщо цей суспільний пузир ліквідувати, самозайняті общини тим паче будуть здатні до самозабезпечення.
2. "Самокоординований бартер між підприємствами неодмінно призведе до повернення ринкових відносин та конкуренції".
Для того, щоб конкуренція змінилась на взаємодопомогу, повинні бути структури, які об`єднували б всі підприємства однієї галузі в суспільстві – скажімо, синдикати (наприкінці лекції Інсаров і сам позитивно відгукується про цю ідею!). Вони можуть бути паралельними й аналогічними територіальним громадам у сфері виробництва. Рішення приймаються на місцях усім колективом, але ДЕЛЕГУЮТЬСЯ через дані структури до "центру" задля координації з іншими. Корпоративне самоврядне суспільство видається цілком можливим. З іншого боку, координаційні структури (синдикати) повинні носити ДОДАТКОВИЙ характер і не перешкоджати прямій взаємодії автономних підприємств між собою. Таким чином, автономно-низова й структурна організація виробництва, принаймні в теорії, здатні органічно доповнювати одна одну, особливо якщо усвідомити, що немає "економіки в цілому": існує лише множина конкретних економічних відносин.
3. "Анархісти вважають, що не треба захоплювати владу".
Безумовно, що такі унікуми сьогодні знайдуться (у великій кількості чи ні – інше питання), однак будь-який соціальний революціонер, якщо діяльність для нього не просто гра, безперечно бачить у перспективі (силове) захоплення влади – його власною групою (якщо вона достатньо велика), коаліцією однодумців чи хоча б тактичних союзників зі спільною платформою. Будь-яка революція, навіть народна, анархістська, є авторитарною по відношенню до своїх ворогів. Інша справа, що Інсаров робить слушні зауваження стосовно іншого: ця революція повинна бути підтримана трудовим народом + революційний авангард повинен представляти собою широку коаліцію.
Слушні моменти лекції:
- соціальні революціонери повинні думати передовсім, як реально організувати економіку пост-революційного безкласового суспільства;
- потрібно розуміти, що після збройного етапу революції "стане гірше" не на рік-два, а років на 25;
- говорячи про самоорганізацію, треба обов`язково ставити питання - самоорганізація ДЛЯ ЧОГО?
Однак Інсаров з дивовижною наполегливістю намагається нав`язати своє уявлення про мету соціальної революції – він бачить її у "тріумфі людської волі та розуму над темними силами природи та історії" (Гегель і той краще до них ставився). Тим не менше, існує й інше уявлення – про те, що революція надасть кожному можливість вільно обирати власну систему координат, "перти в космонавти чи повертатися до Землі й заново вчитися вирощувати хліб" і щоб всі ці системи були рівноцінними одна одній, а не пригнічувались якоюсь домінуючою.
Немає коментарів:
Дописати коментар